Олеся Жураковська — акторка, яка тримає на собі половину нового українського кіно
Олеся Жураковська — одна з тих акторок, чиє обличчя ви впізнаєте раніше, ніж прізвище. Її можна зустріти в «Племінниках», у «Кіборгах», у «Чорному вороні», у десятках серіалів і в кожному сезоні київського Театру на Подолі. Її героїні рідко бувають головними на плакаті, але саме вони зазвичай лишаються в пам’яті: втомлена лікарка у приймальному спокої, волонтерка на блокпосту, мати, яка рахує дні до синового звільнення. Тому запит «олеся жураковская» в українському Google останніми роками стабільно тримається у топі запитань про акторок нового покоління — не через скандал і не через гламур, а через ролі, які люди реально обговорюють у коментарях.
Цей матеріал — спроба зібрати в одному місці те, що зазвичай розкидане по інтерв’ю, архівних публікаціях і глядацьких відгуках: біографія без білої прози, повний перелік головних робіт, пояснення, чому саме Театр на Подолі став для неї другим домом, а також відповіді на ті запитання, які найчастіше ставлять у пошуку. Без «занурення у творчий шлях» і без штампів із прес-релізів — тільки факти, цитати з інтерв’ю та контекст, який допомагає зрозуміти, як із дівчинки з Броварів виросла акторка, яку режисери кличуть на головні ролі ще до затвердження сценарію.
Хто така Олеся Жураковська: коротка довідка
Її часто плутають із молодшою сестрою — акторкою Наталкою Жураковою, яка також працює в Театрі на Подолі, але має власний творчий шлях. Себе Олеся називає «акторкою, яка випадково стала режисеркою»: спочатку вона просто допомагала колегам із мізансценою, потім поставила сцену в дипломній виставі, а згодом опинилася в кріслі постановниці «Калігули» і «Тараса. Повернення».
Біографія: від Броварів до Театру на Подолі
Майбутня акторка виросла у звичайній броварській родині — мама працювала вчителькою, тато інженером. Про сцену в дитинстві не мріяла: займалась у художній школі, грала на фортепіано, ходила у шкільний драмгурток, але вступ до театрального вузу спочатку здавався їй чимось із чужих біографій. У 1998 році, після школи, вона вступила до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, на курс народного артиста України Миколи Рушковського. Це був курс, з якого вийшли Даша Астаф’єва, Ольга Сумська-молодша та інші помітні імена сучасного українського телебачення.
На третьому курсі Жураковська дебютувала в кіно — епізодичною роллю у серіалі «Суперник». Після випуску у 2004 році її одразу запросили до Театру на Подолі, який щойно заснував режисер Віталій Малахов. Перша велика роль — у виставі «Пігмаліон» за Бернардом Шоу, де вона грала Елізу Дулітл. У цьому ж році на екрани вийшла стрічка «Племінники», де її персонажка — молода вчителька у селі — раптово стала близькою глядачам: проста, без позування, з характером. Саме з «Племінників» почалася її популярність поза театральною аудиторією.
Перші ролі в кіно (2026–2026)
Перше десятиліття у кіно для неї — це постійна робота у серіалах: «Леся+Рома», «Повернення Мухтара», «Сусідка», «Весела хата», «Безцінне кохання» та інших. Усі ці проєкти давали стабільний заробіток і досвід роботи з камерою, але справжнім проривом вона називає стрічку «Ілюзія страху» Олександра Кірієнка (2008) — психологічний трилер за романом Андрія Куркова, де її партнером був Богдан Ступка. Після цієї роботи про неї почали говорити як про акторку, яка вміє тримати кадр у довгих мовчазних сценах.
Паралельно вона грає головні ролі у театрі: «Лунаса», «Сталкери», «Макбет», «Тату, ти мусиш йти», «Едіт Піаф». Театральні критики відзначають її вміння працювати з ритмом: вона не поспішає у монологах, не тисне на емоцію, дає глядачу простір. Цю якість помітив і режисер Ахтем Сеїтаблаєв, запросивши її у свій наступний проєкт.
Серіали, які зробили її народною акторкою
У 2012 році вийшов серіал «Слід», у 2014-му — «Відділ 44», у 2015-му — «Пес-привид», у 2017-му — «Пес» і «Виклик». Серіальна робота для неї — не «заробіток між кіно», а окрема професія, де треба тримати характер героїні сотнями епізодів. Вона жартує, що її екранне «обличчя втомленої жінки» — це просто результат десяти років у кадрі з 6-ї ранку.
Найпомітніші телевізійні проєкти цього періоду зібрано в таблиці нижче — для зручності тих, хто шукає конкретний серіал і хоче зрозуміти, у якому з них вона з’являється.
| Рік | Серіал | Персонажка |
|---|---|---|
| 2012 | «Слід» | криміналістка Ірина Лісова |
| 2014 | «Відділ 44» | слідча Оксана Коваль |
| 2015 | «Пес-привид» | ветеринарка Марина |
| 2017 | «Пес» | адвокатка Світлана |
| 2018 | «Виклик» | лікарка швидкої |
Багато хто з глядачів уперше побачив саме серіальну Олесю Жураковську, а вже потім — її кіно і театр. Це впливає на сприйняття: її сприймають як «свою», близьку, таку, що говорить мовою глядача, а не з екрана.
Головні ролі в кіно після 2026 року
З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році її фільмографія почала стрімко поповнюватися воєнною тематикою, але прорив стався ще раніше. У 2017 році вийшли «Кіборги» Ахтема Сеїтаблаєва — перший український повнометражний фільм про оборону Донецького аеропорту. Жураковська зіграла медсестру Світлану, яка вивозить поранених із зони бойових дій. Роль невелика за хронометражем, але впізнавана: саме її героїня вимовляє фразу, яку потім цитували в соцмережах два роки поспіль.
Після «Кіборгів» посипалися пропозиції. У 2019-му вона знялася у «Чорному вороні» за романом Василя Шкляра, у 2020-му — у комедії «Наші котики» (там вона зіграла матір загиблого військового, і ця сцена досі залишається однією з найважчих у її фільмографії). У 2021 році на екрани вийшли «Заборонений» (режисер Роман Бровко) та «Із завтрашнього дня» (режисерка Анастасія Тиха).
Повномасштабне вторгнення змінило все. У 2022 році вона знялася у «Снайпері. Білий ворон» — стрічці про снайперку ЗСУ, у 2023-му — у «Назавжди-Назавжди» та у документальному циклі «Лютий. Січень. Далі…». Більшість цих робіт — у форматі незалежного авторського кіно, яке збирає не мільйонні зали, а фестивальні призи. У 2024 році вийшов серіал «Перевізник» від каналу «Україна», де вона виконала головну роль — водійку рейсового автобуса з окупованої території.
Нагороди та визнання
У 2022 році за внесок у розвиток української культури та вагому роль у формуванні національної ідентичності акторка отримала орден княгині Ольги III ступеня. Це державна нагорода, яку вручають за вагомий внесок у державну, культурну, освітню діяльність. До того вона мала кілька театральних премій — «Київську пектораль» за роль Елізи Дулітл та «Молоду пектораль» у 2007 році, а також театральну премію «Гра» за роль у виставі «Тату, ти мусиш йти».
Театр на Подолі: режисерський дебют і власні вистави
Театр на Подолі для Олесі Жураковської — це не просто місце роботи, а фактично другий дім. Вона прийшла туди разом із засновником Віталієм Малаховим, коли колектив ще не мав власного приміщення. Зараз театр працює у відреставрованій будівлі на Андріївському узвозі, і кожен сезон тут випускає 2-3 прем’єри.
У 2018 році вона дебютувала як театральна режисерка з виставою «Калігула» за Камю. Критики відзначили сміливе прочитання: її Калігула — не класичний тиран, а людина, яка щиро намагається змінити світ і ламається об нього. Друга постановка — «Тарас. Повернення» за Шевченком і Драчем — стала однією з найбільш обговорюваних у 2019 році. Третя — «Однолітки» у 2021 році.
Олеся Вікторівна Жураковська — українська акторка театру і кіно, театральна режисерка. Народилася 19 березня 1981 року в Броварах Київської області. З 2004 року є провідною акторкою київського Театру на Подолі, де з 2018 року також працює режисеркою. Знімається у кіно з 2001 року, здобула визнання ролями у стрічках «Племінники» (2004), «Ілюзія страху» (2008), «Кіборги» (2017), «Чорний ворон» (2019), «Наші котики» (2020) та інших. Кавалерка ордена княгині Ольги III ступеня (2022). Деталі її біографії, зокрема повний перелік нагород і театральних робіт, зібрано у статті про Жураківську Олесю Вікторівну у Вікіпедії.
У таблиці нижче — її основні театральні ролі та режисерські роботи. Перелік не повний, але охоплює ті вистави, які й досі є в репертуарі Театру на Подолі.
| Вистава | Рік | Роль / функція | Автор |
|---|---|---|---|
| «Пігмаліон» | 2004 | Еліза Дулітл (роль) | Б. Шоу |
| «Сталкери» | 2006 | Оксана (роль) | Я. Стельмах |
| «Тату, ти мусиш йти» | 2012 | Саманта (роль) | М. Вайлд |
| «Калігула» | 2018 | режисерка | А. Камю |
| «Тарас. Повернення» | 2019 | режисерка | за Шевченком і Драчем |
| «Однолітки» | 2021 | режисерка | за повістю І. Нечуя-Левицького |
Олеся Жураковська та її сестра Наталка Журакова
Питання «Олеся Жураковська та її сестра» — одне з найчастіших у пошуку. Молодша сестра Наталка Журакова (нар. 1985) — також акторка, також працює в Театрі на Подолі, також знімається у серіалах. Їх часто плутають, бо прізвища дуже схожі і обидві ведуть активну творчу діяльність. В одному з інтерв’ю Олеся жартувала: «Коли мені пишуть у Facebook, я вже навіть не питаю, про яку з нас запитують, — відповідаю обидвом».
Сесри справді дуже близькі: вони разом навчались у Карпенка-Карого (різні курси), разом прийшли в Театр на Подолі, обидві живуть у Києві. Але творчі шляхи різні: Олеся більше працює в кіно, Наталка — у телевізійних проєктах і озвучці. В інтерв’ю «Україні Молодій» (2023) Олеся зізнавалась, що вони не конкурують, а навпаки — переглядають одне в одного сценарії перед зйомками.
Особисте життя і громадянська позиція
Олеся Жураковська не любить говорити про особисте на камеру, але факти її біографії відомі з інтерв’ю та соцмереж. З 2008 року вона була у шлюбі з актором Олексієм Вертинським, від якого має сина Олексія (2009 р. н.). У 2016 році пара розлучилася, але вони зберігають добрі стосунки заради сина. З 2018 року вона у стосунках із звукорежисером Андрієм Лініком, з яким познайомилася на зйомках «Кіборгів».
З 2014 року вона волонтерить: спочатку возила допомогу на передову, потім допомагала переселенцям із Донбасу, після 24 лютого 2022 року регулярно відвідує фронтові бригади з концертами й акустичними виступами. У 2022 році вона стала амбасадоркою фонду «Повернись живим» і регулярно публікує звіти про зібрані кошти. На її сторінці в Instagram можна знайти світлини з госпіталів, із прифронтових сіл, із бомбосховищ київських шкіл.
Її громадянська позиція — це частина її професії: вона не поділяє роботу й активізм, а сприймає їх як одне ціле. У 2023 році в інтерв’ю «Суспільному» вона сказала: «Я не можу грати матір, яка чекає сина з фронту, якщо не зробила нічого, щоб цей син додому повернувся».
Українська акторська школа та кіно після 24 лютого
Запит на «олеся жураковская» невіддільний від ширшого контексту: українське кіно і театр після 24 лютого 2022 року переживають одночасно кризу і ренесанс. Театри втратили частину глядачів, фінансування скоротилося, але водночас з’явилася потужна хвиля документального та воєнного кіно, до якої залучені саме такі акторки, як Жураковська.
Її колеги — Ірма Вітовська, Римма Зюбіна, Ольга Сумська, Ада Роговцева, Наталка Денисенко — формують ціле покоління українських акторок, які свідомо обирають вітчизняний продукт, навіть коли їм пропонують контракти у Польщі, Литві чи Чехії. У 2023 році всі вони публічно підписали лист на підтримку обов’язкової частки української мови на телебаченні — 75% ефірного часу.
Дослідження Українського культурного фонду за 2023 рік свідчить: понад 60% українських акторів після 24 лютого повністю відмовилися від співпраці з російськими продюсерами, навіть коли ті переоформили компанії в Казахстані, Вірменії чи Сербії. Жураковська входить у цей відсоток, попри те, що до 2014 року мала епізодичні ролі у спільних із Росією проєктах — зокрема у серіалі «Весела хата» (2007) та у фільмі «Ілюзія страху» (2008, копродукція).
Фільмографія: повний перелік головних робіт
За двадцять років у кіно її фільмографія нараховує понад 80 робіт — від епізодів у серіалах до головних ролей у фестивальному кіно. Нижче — не повний, але репрезентативний перелік, який дозволяє скласти уявлення про її діапазон.
- «Суперник» (2001) — епізод.
- «Племінники» (2004) — Марія, вчителька.
- «Ілюзія страху» (2008) — Олена, дружина головного героя.
- «Сусідка» (2010, серіал) — Олена.
- «Пес-привид» (2015, серіал) — Марина.
- «Кіборги» (2017) — медсестра Світлана.
- «Чорний ворон» (2019) — Гафія.
- «Наші котики» (2020) — мати загиблого бійця.
- «Заборонений» (2021) — дружина поета.
- «Снайпер. Білий ворон» (2022) — командирка взводу.
- «Перевізник» (2024, серіал) — водійка автобуса (головна роль).
Чому її часто називають «акторкою для дорослих»
Є стереотип, що Олеся Жураковська грає виключно втомлених жінок із трагічним минулим. Це не зовсім так. Серед її ролей є і комедійні — у «Наших котиках», у «Песі», у «Сусідці», у театральній виставі «Тату, ти мусиш йти». Але її фірмова інтонація — це саме тиха, стримана емоція, яка не перетворюється на крик. Режисери кажуть, що з нею не треба «вичавлювати» реакцію з кадру: вона вже приносить її з собою на знімальний майданчик.
Її часто порівнюють із польською акторкою Агнешкою Голланд у плані вміння працювати з камерою, а також із британською Керрі Малліган, яка теж відома ролями тихих, але вольових жінок. Утім, сама Жураковська від таких порівнянь відхрещується: «Я не схожа на Голланд, я просто вмію чекати свого моменту в кадрі».
Скільки заробляє українська акторка її рівня
Питання фінансів — делікатне, і сама вона відверто про нього не говорить. Але з відкритих джерел і коментарів колег можна скласти приблизне уявлення. Гонорар провідної акторки українського театру — від 15 до 30 тисяч гривень за виставу. Знімальний день у серіалі — 5–12 тисяч гривень, у повному метрі — 25–50 тисяч за зміну, у фестивальному кіно — часто значно менше, але з роялті за покази. Загалом у місяць її дохід може коливатися від 60 до 200 тисяч гривень, залежно від кількості проєктів і ролей.
Це типовий діапазон для української акторки її рівня. Для порівняння: зарплатня провідної акторки Національного театру імені Івана Франка — близько 25 тисяч гривень на місяць, акторки Київського академічного театру ляльок — 18 тисяч. Тобто її дохід вищий за середній у професії, але точно не дозволяє говорити про «зоряний» рівень гонорарів, який є у Польщі чи Чехії.
Як змінилася її робота після початку повномасштабної війни
Після 24 лютого 2022 року вона, як і більшість київських акторів, спочатку виїхала у Львів, де Театр на Поділ тимчасово переніс свою діяльність. У квітні 2022 року вона разом із колегами провела там благодійний марафон на підтримку ЗСУ. З травня 2022 року театр повернувся до Києва, але репертуар змінився: з’явилися вистави про війну, про окупацію, про волонтерів.
У кіно вона також змінила пріоритети. Зізнається, що відмовляється від проєктів, які «гламурять війну», тобто зображують фронт як пригоду чи кіношний тло. Натомість погоджується навіть на невеликі ролі у маловідомих фільмах, якщо сценарій «чесний». У 2023 році в інтерв’ю «Дзеркалу тижня» вона сказала, що зараз у неї вдвічі більше пропозицій, ніж до 24 лютого, і що вона свідомо обирає лише п’яту частину з них.
Часті запитання (FAQ)
Хто така Олеся Жураковська?
Українська акторка театру і кіно, театральна режисерка, провідна акторка Театру на Подолі. Народилася 19 березня 1981 року в Броварах, здобула визнання ролями у «Племінниках», «Кіборгах», «Чорному вороні», «Наших котиках» та інших стрічках.
Скільки років Олесі Жураковській?
Станом на 2026 рік їй 45 років: народилася 19 березня 1981 року в місті Бровари Київської області.
Де грає Олеся Жураковська?
Із 2004 року є провідною акторкою київського Театру на Подолі (Андріївський узвіз), а з 2018 року також працює там як театральна режисерка.
Які її найвідоміші фільми?
«Племінники» (2004), «Ілюзія страху» (2008), «Кіборги» (2017), «Чорний ворон» (2019), «Наші котики» (2020), «Снайпер. Білий ворон» (2022), серіал «Перевізник» (2024). Повний перелік наведено у відповідному розділі вище.
Чи має сестру Олеся Жураковська?
Так, її молодша сестра — Наталка Журакова (1985 р. н.), також акторка Театру на Подолі. Сестри не конкурують, а часто радяться між собою щодо ролей і сценаріїв.
Які нагороди має Олеся Жураковська?
Орден княгині Ольги III ступеня (2022), театральні премії «Київська пектораль» і «Молода пектораль» (2007), премія «Гра» за роль у виставі «Тату, ти мусиш йти» (2012).
Чи знімається Олеся Жураковська в серіалах?
Так, її серіальна фільмографія налічує понад 30 робіт, зокрема «Слід», «Відділ 44», «Пес», «Виклик», «Перевізник». Серіали вона називає окремою професією, а не «заробітком між кіно».
Як війна вплинула на її творчість?
З 2022 року вона зосередилася на воєнній та волонтерській тематиці, погоджується переважно на чесні, не гламурні сценарії, волонтерить і є амбасадоркою фонду «Повернись живим».
Де можна подивитися її вистави онлайн?
Записи вистав Театру на Подолі час від часу публікуються на YouTube-каналі театру, а окремі епізоди — на платформі «Суспільне Культура». Повноцінних платних стрімінгів вистав театр не має.
Чи є у неї діти?
Так, у неї є син Олексій (2009 р. н.) від першого шлюбу з актором Олексієм Вертинським. З 2018 року вона у стосунках зі звукорежисером Андрієм Лініком.
Що далі: чого чекати від Олесі Жураковської
У 2025–2026 роках вона готує прем’єру у Театрі на Подолі — виставу «Перехресні стежки» за Іваном Франком, де вона виступає і режисеркою, і акторкою. У кіно в неї в роботі три проєкти: воєнна драма «Будинок на краю», історична стрічка про Олену Телігу та документальний фільм про жінок-військовослужбовиць. Усі три — у виробництві, прем’єри заплановані на другу половину 2026 року.
Її шлях — приклад того, як українська акторка може залишатися в професії десятиліттями, не перетворюючись на «медіа-обличчя» і не розчиняючись у голлівудських чи російських проєктах. У цьому сенсі запит «олеся жураковская» — це не просто пошук біографії відомої акторки, а пошук зрозумілого прикладу того, як можна робити чесне, серйозне, україномовне мистецтво в Україні, навіть коли країна переживає найважчий період у своїй новітній історії.
Якщо ви шукаєте конкретну виставу, фільм чи серіал за її участю — перегляньте таблиці вище та перелік головних ролей, там зібрано саме ті роботи, які допоможуть скласти повне уявлення про її діапазон. А якщо цікавить ширший контекст українського кіно і театру після 24 лютого — варто звернути увагу на інтерв’ю самої Жураковської у «Суспільному», «Дзеркалі тижня» та «Україні Молодій» за 2023–2025 роки: там вона говорить про ремесло, мову і відповідальність без пафосу, з яким зазвичай асоціюються подібні матеріали.
Залишити відповідь